Психоакустичні характеристики слуху

В даний час аудиологія володіє безліччю засобів і методів для дослідження слухової функції. Серед них розрізняють психоакустичні і об'єктивні методи. Психоакустичні (або аудіометричні) методи дотепер складають основу тональної і мовної аудмометрии.

Результати дослідження порогів слухового сприйняття по повітрю і кістковому звукопроведенню заносять на стандартний бланк — аудіограму. В ній по осі абсцис позначена частота тестованого звуку в Гц, а по осі ординат — втрата слуху (ВС) в дБ. Для практики найбільш зручною представляється наявність двох аудіометричних графіків, окремо для правого і лівого вуха.

Стандартна форма бланка аудіограми

Рис.1. Стандартна форма бланка аудіограми

Основними психоакустичними характеристиками слуху є слухове поле людини, обмежене зверху нормальними порогами слуху і знизу порогами слухового дискомфорту.

Стандартний бланк аудіограми містить відомості про нормальні пороги чутності (вісь абсцис), про пороги чутності по повітряній (ПЧП) і кістковій провідності (ПЧК), а також про пороги слухового дискомфорту (ПСД) в дБ. Відмітка 0дБ на аудіограмі відповідає середньому нормальному порогу чутності для тестованого тону у молодих людей з нормальним слухом.

Різниця між нульовим рівнем і порогом чутності відповідає величині втрати слуху (ВС) в дБ на тестованій частоті. Різниця між 0дБ і порогом слухового дискомфорту відповідає динамічному діапазону слуху (ДДС) в дБ. Стандартна форма аудіометричного бланка є достатньо простою і корисної для проведення топічної діагностики, тобто визначення місця ураження в органі слуху.

Ступінь втрати слуху характеризується середньою величиною ВС і формою (конфігурацією) аудіометричної кривої порогів слуху на аудмометричному бланку. Ступінь втрати слуху визначають в децибеллах (дБ), Використовуючи для цього тональні сигнали частотою від 125 до 8000Гц і інтенсивністю звуку від 0 до 110 дБ. При цьому для оцінки ступеня втрати слуху найчастіше визначають середню величину порогів чутності для тональних звуків частотою: 500, 1000, 2000 і 4000 Гц.

Згідно формі (конфігурації) аудіометричної кривої, характер втрати слуху може бути наступним:

  • низькочастотна втрата - обмежена низьким діапазоном частот, наприклад, 250-1000 Гц;
  • високочастотна - втрата слуху обмежена зоною високих частот, наприклад, 3000-6000 Гц;
  • плоска - відмінності в порогах слуху на тестованих частотах складає не більше 20 дБ;
  • що зростає - на аудіограмі низькочастотні пороги нижче за пороги чутності на високих частотах на 20 дБ і більш;
  • низхідна - на аудіограмі пороги слуху на високих частотах нижче, ніж на низьких частотах, на 20 дБ і більш;
  • обривиста - на аудіограмі пороги чутності збережені або назначно понижені для низькочастотних звуків, наприклад, вони можуть складати 20-40дБ на частотах 250-1000 Гц і значно понижені (до 80-90дБ) на частотах 2000 Гц і вище.

Від ступеню і конфігурації втрати слуху в значній мірі залежать комунікативні навики людини, що слабко чує. Як правило, із зростанням середньої величини втрати слуху комунікативні навики людини, що слабко чує значно погіршуються (див. табл.1).

Таблиця 1

  Ступінь втрати слуху Діапазон, дБ Вплив втрати слуху на комунікативні навики
1 Мінімальна 10-25 Важко слухати і розуміти тиху мову в шумі
2 Слабка 25-40 Важко чути тиху і видалену мову в тиші
3 Середня 55 Чує розмовну мову тільки на відстані 2-3 м
4 Средньоважка 55—70 Чує гучну мову (70-75дБ і більш)
5 Важка 70-90 Практично не чує розмову
6 Глухота Більше 90 Може сприймати тільки дуже гучні звуки (100дБ і більш). Слух не є головним (основним) засобом комунікації для людини

При вузькому динамічному діапазоні слуху сприйняття звуків супроводжується слуховими спотвореннями, обумовленими кліппінгом і центральним обмеженням амплітуди сигналу. При цьому рівень верхнього обмеження амплітуди сигналу визначається порогами слухового дискомфорту, а рівень центрального (тобто нижнього) обмеження амплітуди сигналу - величиною порогу чутності. Пікові і центральні обмеження мовного сигналу приводять до втрати частини слухової інформації, що міститься в миттєвих піковых амплітудних і частотних змінах акустичного сигналу.

Рекруїтмент або нерівномірне прискорене наростання гучності звуку викликає слухові спотворення, обумовлені нелінійним наростанням гучності різних частотних складових акустичного сигналу. При цьому прискорене зростання гучності низькочастотних звуків призводить до зниження розбірливості гучної мови, пов'язаної з самомаскуванням гучної мови.

Люди з нормальним слухом звичайно упевнено розрізняють і розуміють звуки мови навіть при малому відношенні сигмал/завада (від 10дБ до -15дБ). В той же час у більшості людей з сенсоневральною втратою слуху відмічається низька розбірливість мови в шумі. Для задовільної або достатньої розбірливості мови в шумі їм необхідне хороше або позитивне відношення сигнал/завада (від +10 дБ до +15 дБ), яке в значній мірі залежить від величини або ступеню втрати слуху. Чим вища середня втрата слуху, тим більше відношення сигнал/завада потрібне людині, що слабко чує для хорошої розбірливості мови.

Як приклад в табл.2 представлені дані, встановлені дослідним шляхом і необхідні для розуміння відношення сигнал/шум для пацієнтів з різним ступенем сенсоневральної втрати слуху.

Таблиця 2

Середня втрара слуха Відношення сигнал/завада, дБ*
20дБ 2
30дБ 4
50дБ 6
70дБ 9
90дБ 18


* При тестуванні слуху визначали відношення сигнал/завада, необхідне для досягнення 50% розбірливості мови. При цьому рівень тестованого мовного сигналу складав 70дБ. Величину середньої втрати слуху визначали як середнє арифметичне значення порогів слуху на частотах 250-2000Гц.

Як випливає з табл.2, для того, щоб зберігалася 50% розбірливість мови, у людини, що слабко чує з середньою втратою слуху від 20 до 90 дБ, відношення сигнал/завада повинно бути збільшено від 2 до 18 дБ відповідно.